* Фрагмент з книжки «Ілюзія». Готується до видання 2008 року у видавництві «Кальварія»
Я більше не побачила його. Живим — не побачила.
Він загинув у п’ятницю ввечері. Мовчазного сонного вечора, сповненого дощу й легкого осіннього марева. Того самого вечора, коли я вкотре забула про власну обіцянку й зібралася до нього в гості. Того вечора, коли подзвонив мій дядько й повідомив, що він вже у Києві й скоро буде у мене.
Тетяна Садиченко
Вам ніколи не спадало на думку цілком логічне запитання — навіщо у архітектурі готичних споруд використовували отих милих тварюк, яких називають химерами? Чого вони там сидять? Охороняють? Лякають?
Petro Matskevych and Kseniya Sladkevych
Thanks the route, we have seen absolutely different five cities not similar against each other.We had a sensation, that we have visited to five different countries, with different climates (in Wroclaw we have frozen, in Gdansk have got wet, in Krakow and Warsaw «have fried»), similar language, surprisingly tasty soup «zhurek» at all restaurants and pubs irrespective of type of kitchen, and the general network book mega stores «Empik».
* Фраґмент українського перекладу книжки «Простір літератури» («Кальварія», 2007)
Самотність творіння — мистецького витвору чи літературного твору, — відкриває нам ще більшу, істотну самотність. Вона виключає самовдоволену відрубність індивідуалізму, вона не знає жадоби до виокремлення з-поміж загалу; її не може розвіяти навіть той факт, що до завдання, яке забирає в мистця чи не всю добу, підтримується якесь мужнє ставлення. Той, хто пише твір, перебуває обіч, той, хто написав, — опиняється на узбіччі. Ба більше, той, хто опинився на узбіччі, навіть не знає про це.
Марі Доріс
«Не варто вибачатись за те, що будеш робити знов» - цей слоган на рекламному плакаті мені сподобався. Тому я купила нову пачку цигарок і закреслила річний мораторій на паління. А й справді, навіщо я ходжу роздратована, коплексую з приводу зайвої ваги і нервово тягну повітря на офісному ганку під час колективного отруєння нікотином? Не варто...
Утром следующего дня Пуцилис снова удивился. На кухне вверх ногами перед настежь раскрытым окном находился человек. Перед ним лежала раскрытая книга «Трансцендентальная медитация. Пути познания», в которую человек искоса заглядывал. Пуцилис тоже туда заглянул. Космические лучи, собранные в пучок, плавно входили в седьмую чакру йога на рисунке и стремительно распределялись по телу. Медитируемый (а это был Борщихин) не обращал внимания на действительность и монотонно произносил какой-то текст. Слегка покачивая левой ногой, он пассами рук наполнял чашку, стоящую перед ним. Видимо, той же космической энергией. Пуцилис помахал ему рукой и вежливо удалился. Пора было приступать к реализации плана – время пошло.
Перша сварка завжди трапляється з нічого. Через якусь дрібничку, яка потім губиться в пам’яті. Але в цей історичний момент здається, що трапилось невиправне. Здається, що зараз геть усе розлетиться до бісової мами, а щастя було так близько... Ви ще не вивчили один одного. Ви не знаєте межі образливості та ступінь пробачливості. Ви не знаєте на які кнопки тиснути, які мотузки смикати і як усе виправити. Ось воно. Серце стало, душа десь у п’ятах, тіло морозить і мучить нудота. Кінець усьому. Страшно? Дуже. Але за цим йде примирення і п’янке блаженство. Щастя, яке не можна описати. Насолода, яку ні з чим не порівняти. Запам’ятайте цей момент.
